Бойове управління в умовах гіпервійни

27.01.2020

Ми продовжуємо публікацію статті авторитетного німецького видання «Europäische Sicherheit & Technik». Як було продемонстровано у першій частині публікації, вірогідним сценарієм війни майбутнього може стати гіпервійна. За оцінками західних теоретиків, вона не змінює структуру бою, однак, його динаміка і бойове управління набувають абсолютно іншого змісту.

Поєднання класичної тактики з кібератаками і ударами численних роботизованих систем, керованих штучним інтелектом (ШІ), призводить до об’єктивної необхідності діяти набагато швидше і з більш широким просторовим розмахом. Групи (частково) автономно діючих дронів ведуть «бій на машинної швидкості» (Fight-at-Machine-Speed), не залишаючи часу для людських роздумів.

Для підготовки західних армій до гіпервійни військовими фахівцями НАТО пропонуються п’ять тез (напрямків). Продовжимо їх розгляд.

«Бій на машинної швидкості» не залишає часу для людських роздумів

 

Теза 2. Бойове управління у гіпервійні ведеться з переднього краю.

Відповідно до існуючих поглядів, успішне бойове управління в першу чергу базується на застосуванні необхідних ресурсів у достатній кількості, у потрібний час і у потрібному місці. При цьому, такі ресурси набувають цінності, тільки в разі їх ефективного використання дистанційно або в дуельному протиборстві.

Західні експерти вважають, що даний принцип можна застосувати і у гіпервійні, але вимагає адаптації до нових обставин. Для перемоги у війні майбутнього військове командування повинно максимально майстерно враховувати наступні моменти.

Перевагу у бойовому управлінні отримує той, хто використовує кожен шанс для швидкої і успішної комунікації (тобто передачі даних). Кібер-атаки, електронна боротьба, поліпшена за рахунок ШІ, а також цілеспрямованого порушення каналів зв’язку за допомогою малих тактичних безпілотників (TUAS) призводять до того, що в критичних фазах комунікації майже напевно завжди порушені.

Малий тактичний БПЛА (TUAS)

Перевага у бойовому управлінні ґрунтується на тому, щоб максимально ефективно використовувати короткі (практично випадкові) фази підключення комунікацій. Для оптимального поширення інформації зв’язок слід задіяти миттєво і за всіма доступними каналами. На додаток до боєприпасів і енергетичних ресурсів інформація перетворюється в третій важливий «розхідний матеріал» на поле бою. Однак, в критичних ситуаціях цей ресурс практично завжди залишається недостатнім.

Хто не маневрує — той програє. Висока динаміка протиборства, а також всеосяжна (тотальна) розвідка призводять до того, що класичні стаціонарні командні пункти більше не мають майбутнього. Для підвищення власної живучості (стійкості) на поле бою критично важливі цілі, подібні органам військового управління, повинні перебувати у постійному русі. До того ж, скрізь, де можливо, їх слід організовувати із запасом. Тільки так у тривалій гіпервійні можливо утримати перевагу бойового управління.

Домінуюче значення набуває бойове управління з переднього краю. Обмежена комунікація, а також часові вимоги «бою на машиною швидкості» призводять до того, що рішення приймаються швидко (а в тактичному ланці часто за лічені секунд) і безперервно.

Бойове управління з переднього краю

У класичній битві на командному пункті їх – рішення — можна було б готувати на підставі заздалегідь відомого запасу часу. Тилові (відведені в глибину своїх сил) командні пункти по часовим причинам, а також через обмеженість інформації про обстановку зможуть вести бій тільки постановкою загальних тактичних завдань. Крім того, вони потребують додаткового захисту.

Відповідальність командування залишається, але правила змінюються. Гіпервійна для координації і застосування великого числа засобів ураження використовує штучний інтелект. При цьому, за частки секунди ситуативно буде визначатися, сукупність яких засобів які цілі вражає.

У подібних, вкрай інтенсивних бойових епізодах, людина не зможе ефективно розподілити доступні йому засоби ураження по конкретним цілям. Управління обороною так само повинен виконувати ШІ. Військовий командир, як і раніше, оперує всією сукупністю підлеглих сил, але більш не вибирає окремі цілі, а призначає засоби ураження для конкретного району (зони) і відрізка часу («часового вікна»).

 

Теза 3. Системи управління наступного покоління повинні змінитися

На підставі викладених вище міркувань західні експерти визначають такі радикальні вимоги до майбутніх систем військового (бойового) управління.

Сторона конфлікту, що має структурні порушення, стає повільніше. Класичний поділ на інформаційні системи та системи застосування зброї у гіпервійні не має сенсу: такі системи повільні і не здатні до (ре) конфігурації.

Класичні бойове управління не має сенсу

Системи з центральними компонентами вражаються швидше. Не можна мати ніяких єдиних точок відмови (Single-Points-of-Failure), подібних центральних баз даних або центральним службам. Такі цінні цілі у кіберпросторі вражаються дуже швидко, що призводить до повної деградації всієї системи.

Важлива готовність до застосування (Need-to-Use). Життєвий цикл програмного забезпечення (ПО) стає все коротше, а кількість застосовуваних інструментів подвійного призначення постійно збільшується. Як наслідок зростає значення комерційної продукції спочатку придатною до використання, наприклад: ПО для урядових установ (Government off-the-shelf, GOTS), модулів військового призначення (Military off-the-shelf, MOTS), комерційних пакетних продуктів (Commercial off-the -shelf-, COTS).

Сторона, яка експлуатує відкриту, що швидко адаптується і поширюється, систему бойового управління (Battle Management System, BMS) отримає управлінську перевагу над користувачами  самостійно розроблюваних систем, які є  закритими та важко настроюються.

Бойове управління у гіпервійні

Уже сьогодні комунікаційні структури піддаються безперервним змінам. Разом з тим, від них вимагається здатність змінюватися оперативно і швидко в залежності від обстановки, використовуючи, при цьому, кожен запропонований або будь-який інший з можливих каналів зв’язку. Системи повинні вміти використовувати як канали з дуже високою (5G), так і з низькою пропускною здатністю.

Кібер-стійкість — це здатність до відновлення. «Кібер-броні» не існує! Системи слід готувати до того, щоб «проривати» кібер-атаки і, при необхідності, вимагати оперативної реконфігурації, а також виконувати її в будь-який час і часто. Скомпрометовані компоненти повинні швидко виявлятися і ізолюватися ще до перенастроювання або паралельно з нею.

Структура командування і структура IT відокремлюються одна від одної. Залежно від обстановки військове командування розташовується або на передньому краї, або в глибині своїх сил. Це означає, що процеси управління, ролі та структури більше не пов’язуються з конкретними компонентами IT систем.

Персоналізований осередок бойового управління

Як видається західним аналітикам, в кінцевому підсумку все це призведе до такої системи бойового управління (СБУ) наступного покоління, яка скоріш за все стане вільним об’єднанням численних дрібних і мобільних, можливо високо персоналізованих, IT-елементів (осередків). Кожен осередок для себе — це самостійна СБУ. Вона містить власні служби, дані, інтерфейси, засоби комунікації та забезпечення безпеки.

Осередки взаємодіють між собою, утворюючи більші управлінські об’єднання. В результаті, певним чином, настане ренесанс основної ідеї ARPANET, військового попередника Інтернету:

«Вміти триматися поодинці і використовувати кожне з’єднання, коли і так довго поки для цього є шанс».

 

Теза 4. Тема гіпервійни не є вузько військовою темою

Оцінюючи можливу перспективу гіпервійни, зарубіжні військові експерти справедливо відзначають, що масове застосування роботизованих систем піднімає безліч етичних і правових питань. Їх обговорення не повинно залишатися вузько військовим. Необхідна  політична і соціальна дискусія.

В сьогоднішніх ЗМІ часто виникають примари машин-термінаторів, які нищать людей на свій власний розсуд. Подібний підхід далекий від реальності.

Всі сучасні системи ШІ засновані виключно на так званому «слабкому» інтелекті. Він не може зрівнятись з людським, але здатний вирішувати невеликі, чітко позначені підзадачі. При цьому, найчастіше ШІ робить це краще і, що особливо важливо, швидше за людину. В кінцевому підсумку це тільки алгоритми, які дозволяють вирішувати дуже обмежені пізнавальні завдання.

Отже, (частково) автономні системи також не в змозі повністю діяти самостійно. Швидше вони зможуть виконувати більшу чи меншу частину завдання без або під зовнішнім контролем. Відповідальним за кінцевий результат завжди залишається військовий командир.

При цьому, як зазначалося вище, на відміну від класичних систем не відбувається призначення одиночних цілей. (Частково) автономні системи отримають свободу в просторі і часі. Подібно застосуванню артилерії вони зможуть знищити цілі в просторово-часовому вікні.

 

Теза 5. Процес озброєння отримає прискорення

У високоавтоматизованих і автономних системах перевага багато у чому визначається через якість алгоритмів, обчислювальну потужність і ступінь мініатюризації. Отже, зміна поколінь в IT-обладнанні або штучному інтелекті спричинить за собою в якості вторинного фактору зростання ефективності озброєнь.

Оскільки на практиці IT-компоненти повністю базуються на продукції подвійного призначення — швидкість цивільних розробок позначиться на темпах гонки озброєнь в глобальному масштабі. Оновлення озброєнь або хоча б їх важливих компонентів вже сьогодні відбуваються в темпі приблизно рівному появи нових мобільних телефонів, апаратного обладнання або ІІ — циклами по два-три роки.

 

Висновок

Органами військового управління НАТО одним з варіантів війни майбутнього розглядається гіпервійна.

На думку західних військових експертів, конкурентоспроможність в сценарії гіпервійни, потрібує мати у своєму розпорядженні системи, «діючими з машинною швидкістю». Їх застосування, наскільки можливо, слід автоматизувати. Цей підхід відноситься як до розробки нових систем зброї та засобів впливу з високою автономією, так і до модернізації нинішніх озброєнь з високим ступенем автоматизації та автономності.

Як зазначалося, особливості військового управління майбутнього характеризуються тривалими періодами сильно обмеженою зв’язку, вимогою управляти швидко і ефективно, і, при необхідності, з переднього краю.

Сухопутні війська сьогодні і завтра

Виходячи з цього, в НАТО вважають, що як процес управління, так і підготовку командного складу, а також засоби бойового управління, які використовуються сьогодні, вимагають адаптації до нової ситуації, що знаходиться у розвитку. Представлені вимоги до системи бойового управління наступного покоління вже зараз дозволяють розпізнати характеристики сильно децентралізованої архітектури.

Динаміка, яка спостерігається у цивільному розвитку інформаційних технологій і штучного інтелекту, ясно показує, що нинішні цикли розробки озброєнь вимагають занадто багато часу, щоб отримувати конкурентоспроможну продукцію для поля бою майбутнього. Як здається західним аналітикам, модульні вбудовані системи дозволили б тут домогтися більшого, особливо, в поєднанні з дуельним підходом і регулярним підвищенням бойової цінності. Процес озброєння, наскільки необхідно, потрібно адаптувати до нової реальності.

Крім того, що намічається злиття внутрішньої і зовнішньої безпеки у все більш і більш мережевому і глобалізуемому світі, що, як ніколи, вимагає від суспільства і політиків проведення дискусії про можливості та ризики застосування автоматизації та автономності на поле бою.

Виникаючі зміни в бойовому управлінні слід розуміти, як зміну парадигми. Хто відстане тут, на полі бою майбутнього виявиться слабшим потенційного агресора.