Прагнення поставити на танк більш потужну гармату було завжди: нарівні з захищеністю і рухливістю вогнева міць є однією з основних характеристик танка. З історії розвитку танків відомо, що з кожним новим поколінням калібр гармати збільшувався. Сьогодні західні танки мають калібр гармати в основному 120 мм, а радянські (російські) — 125 мм. На установку гармати вищого калібру поки ніхто не наважився. Про це йдеться в публікації інформаційного ресурсу topwar.
На Заході опрацьовуються танкові гармати калібру 140 мм, а в Радянському Союзі (Росії) було створено кілька варіантів танкової гармати калібру 152-мм, але жоден з проектів не був реалізований. У чому ж причина неприйняття на танках гармати такого високого калібру?
Танк є універсальним добре захищеним і мобільним вогневим засобом поля бою, здатним вести як ближній і дальній вогневий бій за безпосередньої підтримки мобільних загальновійськових підрозділів, так і самостійні операції по здійсненню і розвитку глибоких проривів і руйнування об’єктів військової інфраструктури супротивника.
Основними цілями для танка є танки, артилерія (САУ), ПТРК, легкоброньована техніка, укріплені вузли оборони, розрахунки РПГ і жива сила противника, тобто цілі, що знаходяться в межах прямої видимості з танка. Всі ці цілі в тій чи іншій мірі небезпечні для танка, проти кожної з них у танка повинно бути своя протиотрута. Так, в арабо-ізраїльській війні 1973 року втрати танків розподілилися наступним чином: від вогню ПТРК — 50%, авіації, РПГ, протитанкових мін — 28%, танків — 22%. Втрати бронетехніки (танків, БМП, БТР) під час активних боїв на Сході України розподілились у наступному співвідношенні: від вогню РСЗВ і артилерії — 45%, ПТРК і РПГ — 28%, танків — 14% і мінного підриву — 13%.
Для поразки всього набору цілей на танку є основне, допоміжне і додаткове озброєння.
Для придушення розрахунків РПГ, легкоброньованих цілей і живої сили противника призначене допоміжне і додаткове озброєння танка, для придушення легкоброньованих цілей на великих дистанціях (до 5000 м) використовуються керовані ракети, які вистрілюються з гармати. Допоміжне і додаткове озброєння на танку може вдосконалюватися шляхом встановлення автоматичних малокаліберних гармат і автоматичних гранатометів.
Для танкової гармати основними цілями є, танки, артилерія (САУ), ПТРК і добре укріплені пункти оборони противника. Для придушення цілей в боєкомплект гармати входять чотири типи боєприпасів: бронебійні підкаліберні, кумулятивні, осколково-фугасні снаряди і керовані ракети. При цьому вогнева міць БПС і ОФС визначається кінетичної енергією снаряда, а КМС і КР — руйнівним впливом кумулятивного струменя.
Для БПС визначальним є початкова швидкість снаряда, а для ОФС — швидкість і маса (калібр) снаряда, оскільки калібр впливає на масу вибухової речовини, що доставляється до цілі, і вражаючих елементів. При цьому кінетична енергія БПС і ОФС залежить від квадрата швидкості снаряда і прямо пропорційна його масі, тобто більший ефект дає збільшення швидкості снаряда, а не його маси.
Для КМС і КР калібр гармати не має принципового значення, оскільки він дає тільки можливість збільшення маси вибухової речовини, а для КР ще й запасу ракетного палива. Отже, більш перспективним є збільшення не калібру, а початкової швидкості снаряда, яка визначається дуловою енергією гармати, яка може бути вище не тільки за рахунок збільшення калібру.
Розглядаючи ефективність БПС, КМС та КР в частині ураження броньованих цілей, слід зазначити, що через низьку швидкість КМС і КР проти них знайдено добру протиотруту — динамічний і активний захист. Чим закінчиться протистояння між ними, поки що невідомо.
Використання для ураження броньованих цілей гіперзвукових БПС, які менш схильни до впливу динамічного і активного захисту у порівнянні з кумулятивними боєприпасами, може виявитися більш ефективним, а для них визначальним є не калібр, а початкова швидкість снаряда.
До того ж збільшення початкової швидкості снаряда з метальним пороховим зарядом має фізичне обмеження до 2200-2400 м / с, і подальше збільшення маси заряду за рахунок збільшення калібру не дає приросту ефективності, у зв’язку з цим потрібне використання нових фізичних принципів метання снаряда.
Такими напрямками можуть бути розробка електротермохіміческіх (ЄТС) гармат з використанням в якості метального заряду легких газів (водню, гелію), що забезпечують початкову швидкість снаряда 2500-3000 м / с або електромагнітних гармат з початковою швидкістю снаряда 4000-5000 м / с. Роботи в цьому напрямку ведуться з 70-х років, але прийнятних характеристик таких систем «гармата-снаряд» досягти поки не виходить через проблеми в створенні в необхідних габаритах накопичувачів електричної енергії з високою об’ємною щільністю.
Розвиток ефективності ОФС також може йти не тільки за рахунок збільшення калібру, а шляхом створення більш досконалих ВР і розробки нового покоління ОФС із забезпеченням траекторного підриву снаряда в зоні достовірної поразки за допомогою неконтактного детонатора або з дистанційним підривником на заданій дальності, що вводиться в снаряд в момент заряджання гармати, роботи за якими ведуться з 70-х років.
Збільшення калібру гармати природно дає приріст військової потужності, але занадто дорогою ціною. За це доводиться розплачуватися ускладненням конструкції танка і автомата заряджання в зв’язку з розміщенням більш габаритної гармати і потужного боєприпасу, збільшенням заброньованого об’єму, збільшенням маси броні, гармати, боєприпасів і вузлів автомата заряджання, а також можливим скороченням кількості боєкомплекту.
Підвищення вогневої потужності за рахунок збільшення калібру гармати призводить до суттєвого підвищення маси танка і внаслідок цього до зниження його захищеності і рухливості, тобто в цілому падає ефективність бойової машини.
Як приклад можна привести установку, що розроблялась в ХКБМ на перспективному танку «Боксер» в середині 80-х «полувинесенної» 152-мм гармати 2А73. Розробка танка починалася з установки 130-мм гармати, але на вимогу ГРАУ калібр збільшили і для танка була розроблена 152-мм гармата 2А73 з роздільним заряджанням. З метою безпеки екіпажу боєкомплект з башти було винесено в окремий броньований відсік між бойовим відділенням і МТО, що призвело до подовження корпусу танка, розробці складних габаритних вузлів автомата заряджання і збільшення його маси. Маса танка початку вивалюватися за 50 тон, для її зменшення стали застосовувати титан в пакеті лобового бронювання і виготовленні ходової танка, що ускладнило конструкцію і збільшило вартість.
Згодом перейшли на унітарний боєприпас і розмістили його в бойовому відділенні. Маса танка зменшилася, але розміщення боєкомплекту разом з екіпажем знижувало живучість танка. З розвалом Союзу роботи по танку були згорнуті.
Спроба установки аналогічної «полувинесенної» 152-мм гармати 2А83 була зроблена на танку «Об’єкт 195», який розроблявся на початку 90-х на «Уралвагонзаводі», з розміщенням екіпажу в бронекапсулі в корпусі танка. Цей проект також не був реалізований і закритий. Припускаю, що через проблеми з масою танка через використання 152-мм гармати і неможливості реалізувати необхідні характеристики в заданій масі танка. На танку «армата», ймовірно, з урахуванням отриманого досвіду в цих проектах, також відмовилися від установки 152-мм гармати.
Спроби встановити на танк 152-мм гармату ні в радянській (російській), ні в західній школах танкобудування не привели до позитивних результатів, в тому числі і через неможливість досягнення оптимального поєднання характеристик з вогневої потужності, захищеності і рухливості танка.
Підвищувати вогневу міць шляхом збільшення калібру гармати навряд чи перспективно, це доведеться досягати шляхом створення більш ефективних систем «гармата — снаряд» із застосуванням нових ідей і технологій, що дозволяють підвищувати вогневу міць без зниження захищеності і рухливості танка.