Федосов: Питання оборонно-промислового комплексу України. Що можна зробити швидко і без великих витрат?

18.11.2018

У своєму виступі на форумі Юлія Тимошенко нагадала про призначення на КБ «Південне» діяча від дуже не ракетного бізнесу.
Що можна сказати? Це – тенденція наших часів! Якщо проатестувати керівників підприємств, що входять до складу Концерну «Укроборонпром», який і являється більшою частиною нашого ОПК, то теж здивуєтесь. При чому, здивуєтесь весело. Тому що ви знайдете серед призначених на керівні посади Концерну з літа 2014 р, кого завгодно: каменярів, провізорів, броварів, охоронників, металобрухтарів, комунальників, «менежерів» з хацапетівскими дипломами МВА та інших представників екзотичних для оборони професій.

Це дуже не на користь ні підприємствам, ані самому ОПК.
Є лише одна позитивність. Кадрове питання може бути вирішене у дуже короткий строк і, безумовно, алгоритм вирішення цього питання існує.
Якщо зазирнути всередину самих підприємств ОПК, у їх виробниче нутро, то ми побачимо досить застарілий і вельми хворий організм, який технологічно, здебільше відповідає 1970-м рокам, ніж сьогоденню, а по фізичному зносу давно перевищив усі межі здорового глузду — середній знос основних фондів підприємств ОПК перевищує 80%, у сфері металообробки – 90%.
До речі, за часів СРСР, відповідні положення передбачали максимальний знос основних фондів на рівні 65%. Якщо цей показник перевищувався, підприємство ставало на переоснащення, або ліквідовувалось.
Такий сумний стан справ, який є зараз у промисловості України був отриманий завдяки зневажливому відношенню держави до своїх підприємств. Наприклад, ВО «Завод імені В.О. Малишева» у 1970-ті – 1980-ті роки, отримував біля 700 одиниць верстатного обладнання та спеціального оснащення на рік, тоді як з 1993 по 2012 рр, цей завод зміг закупити за власні кошти лише 68 загально промислових та 4 спеціальні верстати.
То ж, на сьогодні підприємства нашого ОПК мають такий суттєвий рівень фізичного зносу обладнання і такий низький технологічний рівень, що про випуск якісної, сучасної оборонної продукції з адекватною ціною та в необхідній кількості, мови бути не може.
Але, все це можна подолати.
Спочатку треба сказати, що ОПК України має досить великі перспективи. На полицях наших КБ лежать сотні пакетів конструкторської документації, готової до того, щоб згідно з нею поставити на виробництво сучасні зразки продукції військового призначення. У дослідних цехах, сховищах та на закритих від сторонніх очей майданчиках лежать та стоять зразки техніки, яким би міг позаздрити світ.
Створити в ОПК конгломерат досвіду старих технічних кадрів та талановитої молоді, на яку багата Україна, ще не запізно, щоб можна було рушити вперед.
Таке об’єднання створювало б місток між сучасною Україною, для якої справедливий принцип «Основа економіки – промислове виробництво», та Україною майбутнього, яка буде знаходитись у теренах цифрової епохи, до якої вже зараз приєдналися найрозвинені економіки світу. Перелік нових законів, наприклад США, так і використовує цей термін. «Авторське право у цифрову епоху», «Матеріальне право у цифрову епоху»… Тобто, вони вже там і у нас є обґрунтовані можливості дійти до них за 5-10 років.
Для цього, по-перше, потрібно провести технологічне переозброєння підприємств ОПК, змінити технологічно відсталий та фізично виснажений парк обладнання на новітні рішення по ефективному забезпеченню виробництва.
Для такої «технологічної революції» потрібні гроші. І у масштабах України, гроші дуже великі.
Але, існують рішення, за якими гроші майже не потрібні. Це коли замість власних або кредитних коштів, використовується товарний кредит.
Як працює класична схема фінансування технологічного переозброєння підприємства? Враховуючи те, що 99% обладнання потрібно здобувати за кордоном за валютні кошти, а також те, що підприємство у більшості випадків не має достатніх коштів на закупівлю такої продукції, шлях єдиний – отримання кредиту або державне забезпечення фінансування таких операцій.
Але, у держави коштів на це немає. А якщо дещо і є, то на усіх не вистачить. Отримати грошовий кредит на державне підприємство дуже і дуже складно.
Тому вихід – отримати кредит товарний. Держави Заходу затоварені необхідними нам технічними рішеннями, та з великим бажанням надали би їх нам під гарантії розрахунків, або під гарантії майнових прав на продукцію, яка буде виготовлена на новому обладнанні.
Приклад. Для переобладнання виробництва танкових двигунів, на початок 2013 р. розрахункова потреба у фінансуванні придбання п’яти та чотирьох координатних оброблювальних центрів та інструменту, складала близько $68 млн. Європейська компанія-постачальник встановила наступні вимоги: 70% — передплата, 30% — сплатити при розмитненні. Строк виконання 4-8 місяців. Отримати кредит на цю суму, навіть під 12% річних у валюті було вкрай складно – сам завод знаходився у стані банкрутства, а орган управління Концерн «Укроборонпром» хоча і мав бажання допомогти безпроцентною позикою, але не мав можливостей сконцентрувати у себе таку велику суму.
Ми попрацювали над виключенням збитковості на підприємстві, а також поїздили світом і побачили, що існують інші, ніж грошові кредити, механізми отримання цих оброблювальних центрів. Так, на кінець 2013 р. у нас вже було три пропозиції від тієї ж європейської та двох східних верстатобудівних компаній на передачу нам необхідного обладнання у ролі товарного кредиту на 18-20 років, під 3.4% річних у середньому. Також, були запропоновані лізингові варіанти на отримання додаткового переліку обладнання. Вимоги полягали лише в одному – гарантійного листа Кабміну.
Навіщо було потрібна зміна парку верстатів на виробництві?
Тому що двигун 6ТД-2МЕ, потужністю 1200 к.с., який встановлювався у танк «Оплот-Т» для Таїланду був дуже затребуваний ринком. Іноземні замовлення на нього складали кілька сот на рік. Але завод міг виробляти такі двигуни у кількості у п’ять – вісім разів менше, чим того хотіли замовники і заводу приходилося відмовлятися від контрактів. До того ж, двигун 6ТД-2МЕ був одним, з небагатої кількості номенклатури виробництва ГП «Завод імені В.О. Малишева», який являвся прибутковою продукцією і чистий прибуток на одиницю складав десь біля $50 тисяч.
Крім того, завод малою кількістю випускав двигуни 3ТД різних серій, які перекривали світову нішу багатопаливних двигунів у сегменті 280-600 к.с. Двигун 3ТД-3 у 500 к.с., який встановлювався в БТР-4, був високо оцінений іноземними експертами і замовлення на нього могли б складати теж сотні одиниць на рік. Але висока вартість цього двигуна, та відповідна виробнича збитковість, вельми спотворили його просування.
Тому, технологічне переозброєння, яке надавало можливість знизити на 30-40% відпускну ціну двигунів серії 6ТД та серії 3ТД, а також багатократно наростити кількість їх випуску з ростом якості, було нагальною потребою.
Схема співробітництва з іноземними постачальниками high tech продукції в Україну вже відпрацьована. Відсоткові ставки на товарне кредитування у порівнянні з 2013 р. зараз знизилися майже у півтора рази. Маються реальні можливості укладання договорів підприємствами без турбування Кабміну на предмет гарантування, а лише під заставу майнових прав на майбутню продукцію. Для цього потрібен лише бізнес-план, який пройшов відповідний аудит.
Крім того, на ринку з’явилося нове покоління оброблювальних центрів та іншого обладнання, які продуктивніші, мають меншу вагу, габарити, вартість за рахунок переходу на інверторне управління електромоторами, яке викреслює необхідні раніше механічні коробки переключення швидкостей шпинделю, столу, цанги… Можна за той же розрахунок отримати на 20-30% більше обладнання, або просто зекономити на закупівлі.
Статус підприємств ОПК зараз передбачає повну підзвітність і підпорядкування державним структурам. Тому, рушійною силою процесу технологічного переозброєння, може бути лише Держава. Тобто, потрібне політичне рішення, яке суттєво і швидко може змінити лице всього ОПК України.
В той же час, хотілося б відмітити наш рівень позитивних досягнень, а саме що стосується танкових двигунів. Американська фірма Cummins зараз займається розробкою опозитних, двотактних, багатопаливних двигунів, потужністю 1000 к.с. і більше, для використання у бронетанковій техніці. На це вона отримала від Міністерства оборони США у минулому році $47 млн. і передбачає отримати ще десь біля одного міліарду доларів у найближчі роки. За деякою іронією долі, Україна вже майже сорок років має у виробництві такий двигун на 1000 к.с., майже тридцять років, як має у виробництві двигун на 1200 к.с., та вже більш ніж двадцять п’ять років у предсерійному вигляді знаходиться модельний ряд двигунів потужністю 1400-1500 к.с. Так що, нам є чим пишатися і це не єдиний зразок.
Ще трохи порівнянь. На сьогодні, світові компанії розробляють величезні літаки для економічного виведення на орбіту вантажних супутників, за рахунок заміни першого ступеню ракети-носія на авіаційну доставку у нижню стратосферу другого ступеню носія і корисного навантаженні для забезпечення висотного старту. Це літак «Stratolaunch», літак «White Knight Two», допрацьований літак «С-5 Galaxy». Ці літаки почнуть дослідні польоти лише у 2019-2022 рр. І це лише польоти. А коли вони почнуть комерційні пуски ракет? І це при цьому, що ми маємо АН-225 «Мрія», яка ще майже тридцять років тому була готова здійснювати пуски важких ракет зі стратосферної зони. При цьому, не один із тих літаків, що розробляються, не мають можливості конкурувати з АН-225 «Мрія» за категорією маси корисного навантаження. Тобто, краща у світі стратосферна авіаційна платформа давно існує і вона належить Україні. Але – ніяк в цьому сенсі не використовується.
Перевершують можливості літака «White Knight Two» та допрацьованого літак «С-5 Galaxy» і українські АН-124 «Руслан». Ці наші потужні літаки могли б реально замінити дуже не дешевий «Морський старт» на «Висотний старт» і почати у повній мірі використовувати комерційний потенціал «Південмашу». Але…
Сучасний рівень світового розвитку науки та високотехнологічних сфер виробництва, парадоксально показує нам, що все понадскладне, важке і незручне зосталося там, за межами ХХ сторіччя. Все що зійшло і стало продуктом у віці ХХІ –му, все просте і досяжне. Про це лише потрібно знати. І щоб щось глобально змінити, потрібні, перш за все знання та бажання ці зміни зробити.

Вадим Федосов,
експерт Воєнного кабінет
у


comments powered by HyperComments