Нова стратегія миру та безпеки: чому країні потрібна нова Воєнна доктрина?

12.11.2018

Справа в тому, що діюча Доктрина, в якій Порошенко лише через півтора року після початку війни визнав Росію агресором, продовжує залишатися сумішшю неадекватних оцінок, боягузтва, брехні і бездумності.
Кращою перевіркою якості цього стратегічного документа є просте і зрозуміле питання: «Якщо все, що там написано, виконати, чи настане мир, чи будуть звільнені Крим і Донбас, чи будемо ми, всі разом, відчувати себе в безпеці»?
Тверда відповідь – ні!
У Доктрині закладені все ті ж брехливі оцінки природи процесів, які відбуваються на сході нашої країни, що послужили основою т.зв. АТО.
В порушення норм Закону «Про оборону України» автори, які, мабуть, геть забули, що ворог напав на всю країну, придумали свою конструкцію – «військова агресія в окремих районах Донецької та Луганської областей».
У цьому документі, затвердженому Президентом Порошенком в 2015 році в розпал війни, записано: «Воєнно-політичними викликами, які можуть перерости в загрозу (!!!) застосування воєнної сили проти України, є: втручання у внутрішні справи України з боку Російської Федерації, спрямоване на порушення конституційного ладу, територіальної цілісності і суверенітету України, внутрішньої соціально-політичної стабільності та правопорядку;…».
Закладена в чинній Доктрині можливість застосування воєнної сили для локалізації і ліквідації внутрішнього збройного конфлікту підтримує тезу кремлівської пропаганди про внутрішню природу воєнних дій на Донбасі.
Воєнна доктрина Петра Порошенка взагалі не передбачає відновлення українського суверенітету в Криму і на Донбасі.
У цьому документі відсутня оцінка наслідків триваючої торгівлі з Російською Федерацією і окупованими нею територіями. Відповідно, не формулюється завдання блокування таких дій.
Також немає ані слова про підготовку позовів проти держави-агресора за шкоду, завдану українським громадянам, бізнесу і нашій державі.
У діючій Доктрині практично немає завдань для української дипломатії. У ній, замість чіткого вектору на реалізацію Будапештських гарантій, є лише сором’язлива згадка про ядерний арсенал, який віддала Україна.
Воєнна доктрина України демонструє, що у влади відсутня стратегія дій на дипломатичному, юридичному, економічному, інформаційному фронтах, націлена на деокупацію Криму і Донбасу. В ній немає ані слова про підготовку плану майбутньої реінтеграції територій, на яких в окупації мешкає близько 6-ти мільйонів наших громадян.
Разом з тим в Доктрині відсутня яка б то не було стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу країни. Аналіз проблем в цій сфері і завдань щодо їх вирішення дуже нагадує матеріали пленумів ЦК КПРС часів пізнього застою.
Що ж стосується завдань з реформування Збройних Сил України та доведення їх до рівня, необхідного для ефективного вирішення сьогоднішніх і перспективних завдань, то абсолютно очевидно, що автори чинного документу взагалі не знайомі з доктриною сучасних війн, яку сповідують наші військові противники.
Можна зробити висновок, що військово-політичне керівництво нашої країни на чолі з Президентом Порошенком, який є Верховним Головнокомандувачем, інтелектуально відстало більш аніж на 100 років і у «законах і звичаях війни» застрягло на рівні Гаазької Конвенції 1907 року.
Перераховувати приклади абсолютної неадекватності чинної Доктрини можна до нескінченності. Її зміст є цинічною демонстрацією реального ставлення влади до країни та її громадян.
Для нашого спільного майбутнього важливіше інше. У Стратегії, запропонованій Юлією Тимошенко, закладені всі основні напрямки нової Воєнної доктрини держави. В її основу покладена чітка формула – «гарантією безпеки країни і кожної української родини може бути лише сучасна боєздатна армія і повноцінне членство України в НАТО».

Андрій Сенченко,
Координатор Воєнного кабінету Юлії Тимошенко