Три мости на той бік: поїздка по Луганській області

11.03.2019

Минулого тижня команда Воєнного кабінету Юлії Тимошенко працювала в Луганській області. На зустрічах з людьми в Сєверодонецьку, Щасті, Станиці Луганській, Міловому та в інших місцях пояснювали нашу стратегію відновлення повноцінного миру без територіальних і політичних поступок агресору, обговорювали програму реінтеграції Криму та Донбасу, розроблену нашою командою.

Найсильніші враження від цієї поїздки залишили три своєрідних символи – три мости на той бік. Перший – Щастинський міст через Сіверський Донець. Формально обидві сторони мосту утримують Збройні Сили України, але все одно – це шлях на той бік.

Поговорили з місцевими про війну і мир. Що вразило – на запитання, чи не стріляють, задане біля мосту місцевому, була спокійна і вбивча відповідь – яке там, міст бережуть, це головний шлях контрабанди. Вдень – тихо, весь бізнес – вночі.

Почувши ці слова, я подумав, що у нас всіх є надія, що дуже скоро поруч зі знаком і «монументом» на в’їзді в Щастя з’явиться знак «Контрабанда – СТОП» і ще один «монумент» зі згорбленою фігурою, до болю знайомою всій країні.

Скорботне видовище. Люди, більшість пенсіонери, вистоюють величезну чергу сюди і назад. Люди, які втомилися від війни, безвиході і брехні політиків, давно не вірять ані в мінські домовленості, ані в миротворців. Десять тисяч на день. Цілий рік. До банкомату за пенсією. За продуктами. Провідати рідних. І могили.

Ну і, звичайно, «бізнес» – «черга на продаж» до банкомату і назад, в окупацію, професіонали з тачками, які, мов мурахи, перетягують товар з «нашої» фури, яку тільки-но розвантажили, по мосту до «їхньої» такої ж фури на тому боці. Всього 267 людино-тачок по 75 кг, і 20 тон товару на місці. Цей міст, ця черга і цей «бізнес» – ілюстрація до того, наскільки погано там, за мостом, і наскільки неблагополучно тут, у нас.

Навколо всього цього напружено-похмурого пожвавлення свіжі сліди бойових дій. А ще пам’ятник загиблим від живих. Ось тільки в написі «Не забудемо!» не вистачає продовження «В пам’ять про вас відновимо країну і зробимо її сильною»!

І останній третій міст – в Міловому. З того боку, за «залізякою», село Чертково, Росія, Ростовська область. Тут боїв не було, але війна пройшла якраз по осьовій вулиці Дружби народів. Одна сторона в Росії, інша – в Україні.

Чим примітний міст в Міловому? Та тим, що діти по ньому з українського районного центру Мілове ходять до школи до російського села Черткового. Під час війни Росії проти України. На питання «чому» така ж, як і в Щасті, спокійна і водночас вбивча відповідь – у нас то топлять, то не топлять, та й взагалі там перспектив більше.

Ця відповідь і ці діти на шляху до Чертківської школи – вирок українській владі. Міст – це індикатор. Коли батьки з того боку вулиці Дружби народів почнуть посилати своїх дітей до української школи, вважатимемо, що влада іспит на зрілість здала, та й ми, виборці, що її обрали.

 
Андрій Сенченко, 
Координатор Воєнного кабінету
Юлії Тимошенко